Видіння Ієроніма Босха
ДІЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
Про вдалий вибір
Ми всі хотіли б жити краще,
І брати те, що заманеться,
Але чомусь лише вдається,
Шлях обирати непутящий.
Чи знаємо погано обрій,
Що на біду ліг перед нами,
Чи стали ми під небесами,
Де зірки світять нам не добрі?
Чи ходимо лиш манівцями,
Бо прямота не до вподоби,
Чекаючи постійно хто би,
Привів до щастя, як до тями!..
Лишивши інших потопати,
Із тих пронирливих голів,
У рятунковий човник сів,
Вже дехто острів відкривати.
Це Ніколіна та чернець,
Брат у Хресті – Ієремія,
Що плазував не гірше змія,
Почувши, що ось вже кінець.
І те улесливе дівчисько –
Розумниця для своїх літ,
Яка кидалася у слід,
Тому хто був до вдачі близько.
Вони зійшлись обоє – стрімко,
Чи доля рішенням враз наглим,
Ченця зробила надто спраглим?
І він їй тихо мови: «Жінко,
Дівице, чи як там тебе.
Сідай сюди, та разом будьмо,
Дотепи й жарти позабудьмо,
Доки усіх не загребе!
Чи бачиш ти яка халепа,
До біса справжня чортівня,
Нам ця команда не рідня,
Тобі хоч жодного з них треба?»
Вона ж в думках: «Ой цап старий,
Мені і тут ти непотрібний!»
Йому ж як дзвоник – голос срібний:
«Авжеж мій красеню із мрій».
Але все сталось навпаки,
Маленький човник в хвилі ринув –
Дурний з дурепою загинув,
А лодь лиш дряпнула боки.
Всі інші тільки і зітхнули,
Згадали Матір Божу й Сина,
Смерть – це життя, а не провина,
Та мирно до землі припнули.