***

 Мене не лякає самотність,
приємно послухати тишу
Буває, не схочу до гурту,
заради мовчання залишусь

 Залишусь на березі річки,
мов в рідній до болю домівці
Послухаю дзюркіт водиці,
пройду до святої криниці

 І зможу згадати, як випав
з колиски старої в дитинстві
Як щиро з цього сміялась рідня,
 що на свято зібралась

 З старого колодязя вмиюсь,
з цебра, льодовою водою
І, хрестиком вишитим, витрусь
рушником, що висить наді мною

 Модельні зніму черевики,
відчую приємну вологу
Бо босі ноги, як в морі,
в травиці з росою потонуть

 Пройду по зеленім споришу
і, раптом, зупиниться сонце
Пташина в небі застигне,
 і цілим побачу віконце

Розбите тією рукою,
 що зараз аркуш тримає
І в серці луна відгукнеться,
і в пам’яті рід воскресає

 Побачу рідну матусю
і діда, що сітку збирає
Сріблясту пійману рибу,
 що зараз і в річці немає

 Себе, босоногим й щасливим,
турботи і злиднів не знаючим
Дядьків і веселого батька,
про щастя і долю співаючих

 Побачу ще спритну бабусю,
тітками тихенько керуючу
І тацю з пухкими млинцями,
 спокусливо й смачно паруючу

 Відчую запах полину,
що ввечері в полі гойдається
Ковтну набігаючу слину,
з уяви млинці проганяючи

 І з болем думка прокинеться,
як хутко в наш час забувається
Все те, що і є Батьківщина,
що в пам'ять з дитинства в’їдається

 Я прошу, уважніше, друзі,
до серця прислухайтесь слів
Не можемо знати усіх ми,
від пращура, сестер й братів

 Живемо не турбуючись, часом,
 що хворий навпроти сусід
Забули про дружні стосунки,
 хоч з Кия іде родовід

 Про рідну забуту праматір
я хочу всім нам нагадати
 Повинно борги повертати
правічній терплячій батьківській хаті