На поклін три рази до Бога ходила.
Життя пролітає неначе у сні,
Чи до кінця розуміємо свою роль на Землі?
Чи так живемо, як задумав Творець?
Та всьому є початок, а також кінець.
Лиш мала синочка, не мала я доці,
Внучку Бог дарував у 15-році,
Бог мені дарував онучку і внука,
Щоб продовжити рід, щоб була наука.
Були у житті і падіння і злети,
Та час швидко минув - прийшов час помирати.
Перший раз виносили із рідної хати,
Покидала цей світ на 89-тім.
Ось душа відділилась і вже відлітає,
Сумом і жалем мене огортає,
Через всі переправи, через запахи весни,
Ангели душу до Бога принесли.
Як тільки у церкві задзвонили у дзвін,
Душа моя впала на перший поклін,
Упала я Господу в ноги й ридаю,
Ще хочу на Землю! Благаю! Благаю!
До воїнів своїх Господь лиш киває...
Тут раз і мене на колінах немає...
Та що це за звуки, не вірю вухами?
Я ссу цицю лахмату своїми губами .
На день сьомий , як тільки я очі відкрила,
То безмежно зраділа і була щаслива.
Я рада і дякую Богу і долі ,
О Боже! Я знову у рідному домі!
Я бачу рідненьких - невістку і сина,
А ще народилась правнучка красива.
Росла я і вихром носилась по хаті,
Всі рідні від мене були у захваті,
За радісний норов, мене кликали Чіта,
А правнучку любиму мою, звали Ріта.
Ось так я в любові собі виростала,
Незамітно дорослою кішкою стала.
Весною, як тільки розтанув сніжочок,
Гуляти пішла я в свій райський садочок,
Та від щастя життя перестала цінити,
Через трасу, в посадку, бігла мишку ловити.
Та що це за біль ? І звуки коліс від машини?..
І знову душа летить до вершини.
Я знову удруге уже відлітаю,
Своїх рідних і дім свій я знов покидаю.
І вже вдруге душа прилетіла до раю,
І знову я Бога зухвало благаю!
О Боже! Пробач, що я помилилась,
Ще хочу на Землю, бо ще не нажилась.
І вітром мене понесло за моря і долини,
Я корінням за землю ухватилась у глини.
Я стала міцніти, рости, виростати,
Карпатська ялина - тепер мене звати.
Я з сонцем кохалась і з вітром кружляла у танці,
У шубу одягав Сніговій в зимнім ранці.
Сім років під небом росла і мужніла,
Я лісом столітнім бути хотіла.
Та наблизився час новорічної ночі,
У дім кожна сімя ялиночку хоче.
Звук сокири й пили у лісі роздався,
Жах душу окутав, по тілу болем пробрався.
І зрубали мене, і зв’язали мої руки й ноги,
Погрузили гуртом у лафет край дороги.
Ось минули вже села, ось місто - вокзал,
І привезли на продаж мене на базар.
Та на руку мені зіграв промисел Божий,
У морозний цей день плакучо – негожий.
На базарі так людно, кругом дітвора,
Мої рідні купують мене на свято Різдва!
Погрузили мене і знову в дорогу,
Привезли до мого рідного дому.
У залу занесли, на ноги поклали,
В прикраси чудові - гірлянди убрали.
Не вірю очам я своїм, своєму серцю,
Я знову в сімї із рідними в танці.
Я бачу синочка й невістку стареньких,
Я впізнаю своїх правнуків маленьких.
Дві неділі я з ними щасливо прожила,
Милувалась, раділа, за лісом не тужила.
Та що це? О Боже! Земля необята!
Так швидко скінчилися радість і свята.
Мене роздягають, знімають всі шати,
І в третє виносять із рідної хати.
Чому так безжально мене роздягають?
Замучену, голу на смітник викидають?
Помирати кидають на люті морози,
Так хочу ридати та висохли сльози.
І знову душа до неба злетіла,
У райські ворота зайшла і зраділа.
Не хочу на Землю ні в свята ні в будні,
Відмучила я за гріхи свої блудні.
На пам'ять собі лиш землі візьму грудку,
У Божому домі попрошу притулку.
Автор: Н.П.Рубан.