Оригинал:
"Ой, із загір'я сонечко, з загір'я..."
Ліна Костенко.
Ой, із загір’я сонечко, з загір’я.
Із-за далеких марев і морів,
Щоранку йде в холонучі сузір’я
Одвічний дим одвічних димарів.
Чабанська ватра тліє коло зАватри,
На довгій палі шелестить стiжок,
І бурелом громіздко, мов гекзаметри,
Лежить у лісі поперек стежок.
Співає ліс захриплими басами,
Веде за повід стежечку худу.
І це вже, певно, зветься небесами,
Бо я уже над хмарами іду.
Тут в небі тихо. Ані шум потічка,
Ні вітру шум, ні пташка лісова.
І тільки десь Іванова Марічка.
Із того світу кличе його: – Йва-а-а!..
Поэтический перевод с украинского С. Жуковой:
Ой, из загорья солнышко, со взгорья,
Из-за морей далёких и сквозь сны,
Под утро – в неба стынущие зори
Извечный дым извечных труб печных.
Костёр чабанский тлеющий не замер,
На жерди сена шелестит стожок,
И бурелом громоздкий, как гекзаметр,
В лесу засыпал тропы поперёк.
Вступает лес охрипшими басами,
Ведёт за повод тропочки струну.
Возможно, это стало небесами,
Ведь я бреду в надоблачном плену.
Здесь, в небе, тихо. Ручейка не слышно,
Не веет ветер, не всплакнёт сова.
И лишь Ивана издали Маричка
Зовёт из света горнего: – Ива-а-а!..