(перевод с укр.)
День добрый, люди! Я, убитый на снегу,
Вдруг очутился после той дуэли
На безграничном, звездном берегу.
Осыпалось, как листья иммортели,
Что вес имело на земле, что там цвело
И Розовым, и синим, и зеленым.
Мне ветер одолжил своё крыло
И я увидел землю отдаленной.
Душа моя устала жить без лиры.
И не на чем черкнуть мне пару строк.
Мои арапы-предки канониры
Кричат во мне: согреться бы чуток.
В незримой бесконечности лечу.
А мне б пройтись по парку в Петергофе.
Ни вечности, ни славы не хочу.
Здесь холодно. Я в Петербург хочу –
Одеться в тело и напиться кофе.
Там на столе лежит моё перо.
Оно лежит, оно давно не пишет,
А я стихи им написал бы про –
Про то, как ветер веточку колышет.
Хочу проснуться утром, до зари.
Хочу любить и ждать письмо с Одессы.
И воли мне… и воли!... А цари?
И жизни мне… и жизни!... А Дантесы?
Я б сто поэм еще имел в предмете,
Но вот смотрю я в дуло пистолету…
Мне холодно на том и этом свете.
О, Боже мой! Где деться же поэту?!
____________________________________
АСТРАЛЬНИЙ ЗОЙК /Л.Костенко/
Добридень, люди! Вбитий на снігу,
я спам'ятався в зоряній пустелі.
І все, що має на землі вагу,
осипалось, як мертві імортелі.
Там, на землі, щось падало, цвіло,
було рожеве, синє і зелене.
Мені вітри позичили крило,
я бачив землю за віки від мене.
Я натомився жити без душі.
Нема на чому записати строфи.
Усі арапи-предки й гармаші
Кричать в мені зігрітися хоч трохи.
Я сам не знаю, скільки тут пробув.
Не хочу я ні вічності, ні слави.
В безсмерті холодно. Я хочу в Петербург.
Вдягтися в тіло і напитись кави.
Там, на столі, лежить моє перо.
Воно лежить, воно давно не пише.
Я хочу вірші написати про -
Про те, як вітер гілочку колише.
Я хочу встати вранці, на зорі.
Любити жінку, ждать листа з Одеси.
Я хочу волі, волі!.. А царі?
Я хочу жити, жити!.. А Дантеси?
Я сто поем ще маю на меті,
а я дивлюсь у вічі пістолету...
В безсмерті холодно. І холодно в житті.
О Боже мій! Де дітися поету?!