Серед тисячі бездухів й щезників,
Серед безлічі жадібних рук,
Серед блазнів бездарних і впенених
Ти вихоплюєш всесвіту гук.
Ти вихоплюєш і лякаєшся:
Надвелике воно й надсумне...
Завмираєш і ледве тримаєшся.
Хай піде, хай піде, хай піде!
Ба навколо все весело начебто,
Все святкує і все гуде.
І несила порожнім пробачити,
Що торкнулося тільки тебе.
А воно і благає, і стогне,
Тягне стати проти війни.
Неосяжне, палке, безумовне...
Дикий сон, промайни, промайни!
Відкриваєш запалені очі:
Не минає, не сниться, болить...
А повз тебе малі й неохочі
Ті повзуть, кого вже не спинить.
Затремтів. З руки випала палиця.
За усіх, кого знав і не знав,
Захотів помолиться й покаяться.
ВИнуватець й герой - дивний сплав.
А воно все палає і тиснеться,
І гуркоче тобі у грудях.
Ти навколішках. Навколо все міниться,
Ти не бачиш себе у людях...
І нарешті. Незграбно. Невпевнено.
Крок до Всесвіту. І нехай
Тебе звільнено. Обезсистемнено.
Дикий сон, не стихай, не стихай...