Якось приїхав я до кума на домбас,
Село глухе було, і кум мій жиробас.
Сиділи говорили і курили,
Трохи чхали, трохи кашляли,
коротше ми хворіли.
На ніч я на піч заліз,
Розтерся водами з вогню із перцем.
Я того ще з іншого села привіз
А ще наївся, вимазався смальцем.
Надягнув я шапочку свою,
Шоб голівонька в трусах не мерзла,
А ще під подушку сховав я різочку-лозу.
Коротше, спав у кума я в селі хрін де зна.
Сплю, собі, я граюсь трохи з шапкою своєю,
Чую шось лізе під ковдрочку мою,
Шось інше грається із шапкою моєю,
Я хапаю з під подушки лозу!
Знімаю ковдрочку, дивлюсь,
Яник молодий з голівоньки шапочку знімає,
Кричу: «Приб’ю, паскуду, не спинюсь!»
Маленький Вітя шапко-крад тікає!
Втекла паскуда з нацюцюрником в руках,
Я збожеволів, від того аж зірвало дах!
Вітяра виріс, нацюцюрник ще не повернув,
Президентом став, і про гріх забув.
А я паскуду пам’ятаю, шапко-крад малий,
Як знайду, то поховаю, Янукович злий.
От така історія про те,
як маленький Яник,
паскудне і ще зле!
Вкрало нацюцюрника,
Тепер податки у народу, як свиня жере!