Затінок, сутінок, день золотий.
Перевод с украинского.
В сумрачной тени день золотой.
Белые розы в слезах и молитве.
Ты или я, или кто-то другой,
тихо сидит на веранде в забытье.
Может он плачет, а может он ждет -
вдруг кто приедет и скрипнет калитка.
Может он встанет, лбом припадет
к двери верандной, той ,что открыта.
Где же вы, люди, что в доме том жили?
Как здесь прекрасно, какое раздолье !
Танец пчелы - печаль тех, кто были,
танец пчелы на бессмертном том поле.
Может уже через тысячу лет,
я - то не я, а память лишь в генах,
здесь на земле я ищу рода след..
Рода, оплаканного в легендах!
Голос колодца, что замолчал?
Руки шелковицы, что вы застыли?
Окна забиты, замок не упал -
серьга заржавела. Защелка вся в пыли.
Белый порог залит весь дождем.
Кто же все стонет в том доме ночами?
Может, живет одиночество в нем,
и пустоту сует в печь рогачами.
Может то боль, а может вина,
может, бальзам на забытые души -
память колодца и память окна,
память тропинки и дикой той груши ...
***
Затінок, сутінок, день золотий.
Плачуть і моляться білі троянди.
Може це я, або хто, або ти
ось там сидить у куточку веранди.
Може, він плаче, а може, він жде –
кроки почулись чи скрипнула хвіртка.
Може, він встане, чолом припаде,
там, на веранді, чолом до одвірка.
Де ж ви, ті люди, що в хаті жили?
Світку мій білий, яке тут роздолля!
Смуток нащадків – як танець бджоли,
танець бджоли до безсмертного поля.
Може, це вже через тисячу літ –
я і не я вже, розбуджена в генах,
тут на землі я шукаю хоч слід
роду мого у плачах та легендах!
Голос криниці, чого ж ти замовк?
Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?
Вікна забиті, і висить замок –
ржава сережка над кігтиком клямки.
Білий причілок оббила сльота.
Хто там квилить у цій хаті ночами?
Може, живе там сама самота,
соває пустку у піч рогачами.
Може, це біль наш, а може, вина,
може, бальзам на занедбані душі –
спогад криниці і спогад вікна,
спогад стежини і дикої груші...