Мовчиш...
Кольчугою на плечі
Лягає сум.
Ковтаю сльози - не перечиш...
А я втомилася від втечі
Крамольних дум.
Толочить жорнами свідомість
Горнятко слів.
Скулить образа в нашім домі,
А дотик ніжності натомість
Не захотів.
Пекельний спогад, наче горе,
Зриває дах.
А хто ж тепер до себе горне
Те доленосне, неповторне?
В чужих руках
Не перший ти і я не крайня
У цій війні.
Горять обітниці вінчальні,
Сплакнув надією востаннє.
Пробач мені...
Погляну в очі... Де ти? Де ж це -
Весни ключі?
Розкрий повіки, стисле серце.
Плесну любові у відерце
Душі.
Перевод Анны Дудки
Обида
Молчишь...
Кольчугою на плечи
Опять тоска.
Глотаю слёзы - не перечишь...
А я устала плыть навстречу
Через века.
Лжи жернова – уже не вспомнить
Любви тепла.
И образа темнеют в доме,
А нежность о себе напомнить
Нам не смогла.
Сжигает память, чёрным горем
Несёт река.
А кто ж теперь тебе напомнит
То, что судьбой дано нам вольной?
В чужих руках.
Не первый ты, и я не крайняя
На той войне.
Горят обеты в ней венчальные,
Всплакнув надеждой обручальной
В тебе и мне...
В глаза взгляну... Где ты? И где те -
Весны ключи?
Раскрой глаза, откройся сердце.
Плесну любви в ведёрко вечной
Души.