Із мільярдів слів тебе обрала,
І серед тисяч мов тебе знайшла,
Між сотень голосів тебе впізнала,
І, як святу, до серця прийняла.
О рідна мово гомінка, чудова,
Голубко сива, моя мила нене,
До болю рідне кожне твоє слово,
І, як земля свята, безсмертне.
Я словом цим до Господа молюся -
Свою нудьгу і горе виливаю.
Я словом цим і плачу і сміюся.
Я словом цим комусь прощаю.
А не було б тебе... Тоді не знаю
Чи жити б далі я зуміла.
Тоді б усе життя я промовчала,
І довгі роки тліла. Тліла...
І я б нікому не могла сказати
Що я когось люблю, комусь прощаю.
Тоді б прийшлося на любов мовчати
І все життя ділитися мовчанням...