Мерехтять у небі зорелети,
А хитруля осінь-золотуха
Причаїлася собі і слуха,
Що калині явір буде говорити,
Як співає мати колискову,
Що листочки шелестять стежинці,
Як говорить місяць щось хмаринці,
Як вітри ведуть свою розмову.
Слухає, як ніч вітає ранок -
Віч-на-віч стрічає нову днину,
Як шепоче хтось свою молитву,
Як прощає небо з журавлями...
Мова - загадкова неповторність,
Що бринить і звуками й словами.
І якби не наш Митець-Вигадник,
Ми б і досі тліли в безголоссі.