Де серце б'ється в самоту крильми,
Де власне тіло робиться тюрмою,
Туди ніколи не заходиш ти,
А йдеш вперед, зовучи за собою.
I бездоріжжям нескінченних мрій
Я йду услід і тягну свої грати.
Хоч ноги всі мої вже у крові,
Та не прошу тебе я зачекати.
Бреду, щаслива, в сумерках ночей,
І сподіваюсь на якесь прозріння.
Лиш інколи в вікно моїх очей
Глядіє погляд промінцем спасіння.