На краю мрії – криги холодної,
Посеред шалу ріки повноводної
Страшно буває.
Берег то близько, то легким маревом,
Небо то чорне, то світлим заревом,–
Ніби щось знає.
На краю мрії – скелі високої,
Над глухим зовом прірви глибокої
Легко буває.
Птахом у небо, в безодню каменем,
Чи сиротою у світ неприкаяним,–
Хто відгадає?
На краю мрії – слова безжального,
Сміху колючого, плачу прощального
Байдуже буде.
Погляд порожній, все передбачено,
На душі пусто, ніби щось втрачено,–
Хай кажуть люди...
NA KONCU MARZEN...
Na koncu marzen – kry lodem ubranej,
Posrodku rzeki szalem wezbranej
Przerazic sie mozna.
Raz niebo wzlecialo, to znowu nisko,
Brzeg ledwie widmem, badz calkiem blisko, –
Niby cos poznal.
Na koncu marzen – skaly wysokiej,
Wsrod dluchych wolan przepasci glebokiej
Lekko byc mo;e.
Ptakom do nieba, czy w otchlan kamieniem,
Raz w swiat radosnie, lub z serca drzeniem, –
Kto zgadnac pomoze?
Na koncu marzen – slowa ostrego,
Placzu cichego, smiechu drwiacego
Obojetne to bedzie.
Prozne spojrzenie, wszystko wiadomo,
Na duszy pusto, jak cos utracono, –
Niech mowia wszedzie...
Из Ольги Глапшун.
На острие мечты холодной,
Когда гремит, ломаясь, лёд,
И в бездну ужаса несёт
Поток забвенья полноводный,
Над лютым заревом зари -
То блики, Ангелу подобны,
То чёрной злобы упыри.
Мечтой, у скального обрыва,
Застыв мгновеньем на краю,
Паду ли, жертвою порыва,
Как камень,
или устою
И, злопыхателям на диво,
Над бездной птицей воспарю?
Коснусь ли гранью упованья
Сарказма ядовитых слов,
Уколов смеха, слёз прощанья?..
Их мир безжалостно не нов.
Ему безропотно внимаю,
Не принимая, понимаю.
Суду пустых обречена,
Но жить должна...