Із року в рік, минаючи століття,
Кохає хтось, чиясь душа болить...
Із дива мрій лишаючи лахміття
Життя іде… Куди воно спішить?
Беруть початок ріки каламутні
З святих джерел і зоряних струмків,
Де сонце зігріває, співи чутні
Дитячих душ та янгольських хорів.
Життя додасть у води чисті
Огиди, сліз і заздрості жмуток,
Олії страху, лінощів, користі,
Лайно брехні, безчестя і чуток.
До течії додасть краплину крові
Сердець розбитих, попелу душі.
Вони іще живі, та чи здорові?...
Тепла людського не замінять бариші!