Офеліє, весни лунає пісня,
Відлуння бродить соками лози,
Вирує кров. Поглянь, зійшлися
В танку зелені мавки в верболозі.
Сплети вінок, а чи вінець терновий,
Зривай кропиву, маргаритки білі,
Вплітай до них адоніс пурпуровий,
Персти мерця та незабудки. Хвилі
Вінок той заколишуть. Тихо-тихо
Плистиме він до острова в тумані,
Де яблуні, мов наречені вбрані
До шлюбу йдуть з зітханням журним. Лихо!
Вино причастя - гіркота спокути,
Вода холодна, наче синя крига,
Очей його. Не дай собі забути
Травневі мрії, мій безумний принце.
Чи не безумний? Що мені до того?
Престолів гра і мед солодкий помсти -
То не моє. Легкі мої дороги,
Сріблясте листя верб у довгі коси
Вплітати буду та пісень співати,
На мові тій, що ангели i діти
Із Богом… Час приходить відспівати,
Відплакати, а може й розлюбити?
1.02.2014