Привіт! Як справи, однокурснику з Донбасу?
Згадався нині наш гірничий інститут.
Багато з юної пори минуло часу...
Так доля склалася. Тепер ти — там, я — тут.
Хоч і з дипломом — шахтарюєш у забої,
Не прогодує трійко діток інженер.
А пам'ятаєш, як ми мріяли з тобою
Про відкриття, далекі мандри... а тепер...
А я, мій друже, третій місяць на майдані.
Сім'я, робота... Маю діток, як і ти.
Жирує влада... увірвавсь терпець останній -
В судах свавілля, у міліції — кати.
І хай тобі щодня тлумачать однобоко,
В кривому дзеркалі ти бачиш наш протест,
Знай: я стою не за Кличка чи Тягнибока,
І навіть, віриш, я стою не за ЄС.
Ти чув, що часом тут насмерть влучають кулі,
Що на морозі роздягають догола.
За що, спитаєш, так уперто ризикую?
Щоб ти життя у ветхій шахті не поклав.
Щоб діточок твоїх, моїх синів і доню
Не запрягали у ярмо круті братки,
І щоб між нами не проводили кордонів,
Щоб Україну не ділили на шматки.
Людей катують. У ночі горять машини —
Це для бандитів різних рангів “звьоздний час”
Хіба такої ми вартуємо країни?
Хіба про це колись так мріяв кожен з нас?
Хай почекають маму діти. І робота
Нехай потерпить — надолужу залюбки!
Я там, де справжні українські патріоти -
З Одеси, Криму, і твої є земляки.
Щодня героїв пригощаю пирогами,
А знадобиться — то й життя за них віддам.
Не вір байкам, які нас роблять ворогами,
Бо це на руку нашим спільним ворогам.
Валентина Попелюшка, 2 лютого 2013р.)
(На фото - квітень 1989 р., 5 курс, день геолога)