Стіна забуття
Невидима, тиха стіна аж до неба –
Стіна забуття,
Це тільки сон, то ж тужити не треба,
Це ж бо – життя!
Я лишь прокинутись нині повинна,
Кроки дзвенять…
Роки проходять? То - давня новина -
Нове пізнать.
Мудрий, ласкАвий, дАрований спокій,
Тиха печаль…
Скільки чекать та надіятись доки?
Сповитись в жаль?
Невидима, тиха стіна аж до неба –
Стіна забуття,
Це тільки сон, то ж тужити не треба,
Це ж бо – життя…
ВЕРА ПОЛОВИНКО
5.07.2013г.
г. Киев.