Краса неземна -
небокрай у рожевому світлі,
І річка повільно
тече у свою далечінь.
Яскрава весна
одягнула дерева у квіти
І крила лелеки
занурюють у небосинь.
На березі рясно
цвіте черемшина пахуча,
Схилилась додолу
убрана в зелене верба,
На кам'яній брилі
у затінку Чацького кручі
Берізка стоїть,
наречена, немов, молода.
Мій рідний Житомир,
квітуче улюблене місто!
Крізь порох століть
ти, як вежа, стоїш у тиші,
І сяє на небі,
мов зоряне ясне намисто
Палаючий вогник
надії у кожній душі.