Причудливый мне приснился базар:
под небом он был в чистом поле,
для щедрых и скряг имелся товар,
для разных людей были Доли.
Не хуже царевен одни из них,
другие бедны, как Миньоны.
Кто-то взял Долю, грош заплатив,
а кто-то – за миллионы…
Кто-то счастьем платил своим,
кто совестью-рудиментом.
Кто-то – золотом золотым.
А кто и сомнительным чем-то.
Судьбы-гадалки, запутавши дни,
Докучливо к людям тянулись…
Также и мне набивались они,
И только одна отвернулась.
В лицо её глянула - ясно оно,
глаза позвала душою…
- Ты не возьмёшь меня всё равно, –
сказала она, - не стоит…
- А, может, возьму?
- Ну, тогда держись, -
и предупредила строго, -
платить за меня надо жизнь,
а я принесу тебе скорби.
- Кто ты такая?
Как тебя звать?
Такой достойна ли платы?
- Сестра мне Поэзия. Наша мать -
людей неподкупная правда.
И я её приняла, как закон.
Великое чудо сталось:
минула ночь. И закончился сон.
А Доля со мной осталась.
Долю себе выбирала сама.
И что там со мной ни станется, -
не будет претензий к ней у меня,
к Доле – моей избраннице.
Оригинал
Наснився мені чудернацький базар:
під небом у чистому полі,
для різних людей, для щедрих і скнар,
продавалися різні Долі.
Одні були царівен не гірш,
а другі – як бідні Міньйони.
Хто купляв собі Долю за гріш.
А хто – і за мільони.
Дехто щастям своїм платив.
Дехто платив сумлінням.
Дехто – золотом золотим.
А дехто – вельми сумнівним.
Долі-ворожки, тасуючи дні,
до покупців горнулись.
Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.
Я глянула їй в обличчя ясне,
душею покликала очі…
– Ти, все одно, не візьмеш мене, –
Сказала вона неохоче.
– А може візьму?
– Ти собі затям, –
сказала вона суворо, –
за мене треба платити життям.
А я принесу тобі горе.
– То хто ж ти така?
Як твоє ім'я?
Чи варта такої плати?
– Поезія – рідна сестра моя.
А правда людська – наша мати.
І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось:
минула ніч. І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претензій нема
до Долі – моєї обраниці.