І все стандартно - день міняється на ніч
І знову я, покірний раб,здаюсь в полон депресії
Я з власним страхом,вкотре, віч-на-віч
Сни дивні,нав*язливі думки. Як наслідок – поезія
Із неба дощ, з очей – пекучі сльози
Посмішка.. все рідше й через силу
Душа кричить, світ розриває грозами
Я поневірена. Стомилась бути сильною
Стомилась бути тою, ким не є
Стомилася носити ці трикляті маски
А розкажи комусь, життя моє
Сприйматимуть не більше, аніж казку
І як би нахабно це не звучало. Я вірю
Що ти колись запам*ятавши мою адресу
Втілиш в життя мою найпотаємнішу мрію
Цілунком вб*єш в мені цю жалюгідну поетесу