Ти її не полюбиш..таку боязку і тиху..
І не зрозумієш душу її,надто наївну часом
ЇЇ посмішка криє біль. Невимовно дикий
Який зжирає її без права на другий шанс
Вечрня прогулянка,під проливним дощем
Вона згадує.. гострий погляд і білу сорочку
Його ім*я,вогнем, десь ліворуч грудей пече
Його образ снами мурдує майже кожної ночі
Його голос..грубий..приємним теплом по тілу
І знову погляй цей..стрілою в самісіньку ціль
Його байдужісь за рік так нічому і не навчила
Вона любить,всією душею. Інакше не вміє
Ти її не полюбиш. .та і не зрозумієш
Оту боягузку..тиху і надто наїіну
Лише прочитавши її умиті сльозами вірші
Ти впізнаєш себе,серед думок божевільної.