Я не хочу писати вірші.
Але в грудях занадто клекоче.
Серце наче набатом стучить
І змолкати не краплі не хоче.
Подивіться на харі катів,
Що жінок і дітей лупцювали.
Не знайду жодних в оправдань слів.
Не для цього ми їх обирали.
Барикади палають вночі.
Проти зброї вогонь і каміння.
Це народ на майдані кричить.
У народа урвалось терпіння.
Проти кулі,кийки,трутний газ.
І клокоче в грудях,-БАНДУ ГЕТЬ!!!
А тому,хто віддав цей наказ,
Не ганьба,а вигнання і смерть!