Дівчина стояла на руїнах,
Попід небом стелилась імла.
Чорний вечір з присмаком полину
Тихо у долонях берегла.
Місто помираюче крилами
Наче закривала од війни...
Небом, почорнілим від нестями,
Сірим, перемиреним, сумним.
Мов прокляття, дощ сліди змиває,
В пам`яті карбує на віки:
Більш нема в житті земного раю,
Тільки чорні сиві береги...
Тільки гайвороння в небі кружить,
Тихо плаче втомлена земля...
По весні раптово впала стужа,
Сірий вечір в пам`яті закляк.
Вже не боючись удару в спину
Сіра стрілка в небі — журавлі...
Дівчина стояла на руїнах
В чорній, незахищеній імлі.