Крихітна пташко, колискову співа Марена,
Понад степом ворони кличуть на свіжу здобич,
Холодом віють вітри. Ряст зелений
Пророста крізь багрянець кривавий. Сходить
Засіяна нива камінням розкиданим.
Лютий старий лютував над Дніпром доволі.
На вишиванці доріг припорошених снігом
Цвіт розквітав майдану. Чорне з червоним
Сплелись воєдино. Мефістофеля сміхом
Падало скло із розтрощених вікон, покинуті
Скалились в небо мерці-барикади уламками,
Вихорем в небо злітали, акордами «Фауста»
Кулі свинцеві. Із діалогів снайперів
Виросли нові гроби. Чорний на мармурі
Слід од багать залишить рубець «на потім»…
Згубленим квітом надій опадає додолу
Втрачене щастя. В душах зима панує.
Долі в загальний котел без жеребу. Довго
Ще будуть рани ятритись: «Нині вшануєм…»
Завтра себе спитаєм - по кому подзвін?
Крихітна пташко, пісня журлива лине
В сивому небі. Смуток твій незбагнений
Схожий на перли сліз в очах моєї дитини,
На материські молитви ніким не почуті. Темінь
Довкола. Казку страшну казали
Брязкотом зброї, гиканням диким ординців,
Тихше дитино, крається серце навпіл,
Боги поснули. Молись собі наодинці,
І бійся маленька, бійся Жовтого Князя,
Що принесуть три волхви у дар нам.
27.02.2014