1.
Всегда – наперекор, судьбе подставив плечи,
Всегда один, вокруг – музы́ка и простор.
Так – без отца, без вех, без стёжки, без предтечи,
Так – напрямик – туда, где твой зажжён костёр.
Всё слышать. Всем пылать. Быть всеединой болью,
Тем криком, что горит в кровавом спазме уст,
И знать, что предстоит – забвение, безволье,
И памятью веков – костей народных хруст.
2.
Так, позабыв про степь хмельную,
Что пахнет горькою травой,
Перепишу судьбу иную
На дикий камень вековой.
Запечатлею вечный образ
На сером цоколе времён,
И мудрость выглянет, как кобра,
Сквозь грани слов и пыль имён.
Она всё слышит, чует, знает,
Она предвидит каждый шаг,
И сноп огня глаза сжигает,
И не смолкает шум в ушах.
Под этот взгляд забуду сроки
И не найду свои следы,
И только вижу – камни, строки,
И только слышу – шум беды.
...Боюсь, что даже не замечу,
Как жизнь окончится моя,
И поплыву один навстречу
Потёмкам сгинувшего дня.
3.
Жажду чашу испить до края.
Горше горького мёд беды.
Так нещадно, так ярко сгораю, –
Только видишь ли это Ты?
Ветер всё, что давно забыто,
Прорыдает, как зверь в простор.
(Там надолго поникло жито,
Там поветрием чёрным – мор).
Ты одна – так легко и просто
Заставляешь гореть меня.
Я – кровавых дорог апостол
В вечереющей сини дня.
Перевод с украинского
Євген Маланюк
Біографія
1.
Завжди напружено, бо завжди – проти течій.
Завжди заслуханий: музика, самота.
Так, без шляху, без батька, без предтечі.
Так – навпростець – де спалює мета.
Все чути. Всім палать. Єдиним болем бути,
Тим криком, що горить в кривавім стиску уст,
І знать, що випало – загаснути забутим,
І спомином кінця – кісток народних хруст.
2.
Так вийшовши з глухого степу,
З зідхань страждальної землі,
Вирізьблюю німий життєпис
На дикім камені століть.
Так конструюю вічний образ
На сірім цоколі часу,
І мудрість протина, як кобра,
Гадючим зоренням красу.
І розраховує, й шепоче,
І виміряє кожен крок.
Лиш електрично колють очі
Крізь все мереживо морок.
Заплутуюсь густіш і гірше
Під діямантовий гіпноз,
І тільки бачу – камні, вірші,
І тільки чую – гул погроз.
І все боюсь: скінчиться термін,
А я не скінчу завдання
І попливу один, без керми,
У тьму вмираючого дня.
3.
Мушу випити келих до краю –
Полиновий мед самоти,
Так нещадно, так яро згораю. –
Чи ж побачиш, почуєш ти?
Недорізаним звірем – вітер
Проридає в страшний простор.
(Там жито – надовго збите,
Там чорним повітрям – мор)
А я мушу незморено-просто –
Смолоскипом Тобі Одній,
Я – кривавих шляхів апостол
В голубі невечірні дні.