1.
Опять на родине Богдана
Свистят истории ветра.
Неповторимо и багряно
Грядёт железная пора.
Веков грядущих не отринешь –
Они вокруг текут огнём,
И будет сниться бедный Тимош*,
И неумолчной славы гром...
Всё повторится – в стоне, в плаче,
Восстав из будущего сна.
И в третий раз придёт удача,
И в третий раз придёт весна.
2.
Ветра эпох со всею силой
Совьют связующую нить.
И жажду встретиться с Мессией
Водою дней не утолить.
В пучину бездны с выси горней
Низвержен Богом шестикрыл.
Мой горький плач, мой смех недобрый –
Лишь корчи дьявольской игры.
Расчёт продажный и лукавый
И страсть холодную – Тебе!
Не ради зла, не ради славы, –
Тот горький дар отдай судьбе, –
Нет. Факел огненный поэта,
В котором сны мои горят,
Несу туда, где омут света,
Где на крови встаёт заря,
Где небо бледно, как в мертвецкой,
И гарь пред ним упала ниц,
Где воля – степью половецкой,
Где дикой дали – нет границ.
Чингиз и ныне атаман там,
И ночь темнее – день за днём.
Пусть будет щит мой адамантом,
А меч – архангела огнём!
________________________
*Тимош — старший сын гетмана Богдана Хмельницкого, погибший в 1653 году (примечание переводчика).
Перевод с украинского
Євген Маланюк
Вітри історії
1.
Знов на Богдановій дідизні
Історії свистять вітри,
Скрегочуть місяці залізні
Неповторимої пори.
Ще не одно століття йтимеш
Метою перед рухом лав!
...І буде снитись бідний Тиміш,
І гук неодгукавших слав...
Ще не один раз все повториш
Під грім історії, як в снах,
І, може, тільки втретє створиш,
І втретє запала весна!
2.
Вітри історії розсіють
Готичні сутіні століть, –
Жагу ж зустрінути Месію
Водою днів не утолить.
Крилю голодний зір за обрій,
Обтятий Богом шестикрил,
Мій лютий плач, мій сміх недобрий,
Всі корчі демонської гри, –
Лукава пристрасть і лукавий
Холодний біль – Тобі! Тобі!
Не задля зла, не задля слави, –
Той дар гіркий віддай юрбі, –
Ні. Ось цей смолоскип поета
(В нім м'язи й мозок мій горять)
Несу туди, де мріють мети,
Де з крови родиться зоря,
Де хмарами скипілось небо
Під ярим полум'ям пожеж,
Де простір половецьким степом.
Де дика далечінь – без меж.
Чингіз і нині отаман там,
І ніч чорніє день за днем...
Вчини ж цей щит мій адамантом!
Цей меч – архангела вогнем!
24.04.1924