Пусть мне римский орёл поможет -
Моих каторжных предков тавро!
Мне вина снова душу гложет,
На руках моих - чёрная кровь.
К бездне вышли мои дороги
Сквозь багряный туман и прах,
Только ветра сухие вздохи
Догорают на диких полях.
Неужели история пала,
На могилах твоих полегла?
Для чего же нам звон металла
И крыло вороного орла?
Для чего же катился чугунный
Гул неистовых наших дней,
Что в погоне степной фортуны
Призывали нещадно: добей!
Нет, не верю. Не верю. Не верю.
Хватит сил, и воспрянем мы,
Победим, поражая зверя,
Разрушая логово тьмы.
И вернётся дыханье просторов -
Черноморского ветра гуд,
И глубоким плугом история
Перепашет наш тщетный труд.
Потому, что так тёмен и дымен
Тот немерено долгий час,
Час железный - варягов и римлян,
И стальной час - огня и меча!
1927
Перевод с украинского
Євген Маланюк
З «Варязької весни»
Поможи мені, римський орле.
Моїх каторжних предків тавро!
Над життям моїм — кара на горло,
На руках моїх — зрадницька кров
І в багрянім тумані — зокілля...
Обірвався проваллям шлях.
Тільки вітру остання хвиля
Погасає на диких полях.
Так невже ж це історія вмерла
И на могилах твоїх полягла?
Нащо ж сяйво гранчастого берла
І крило вороного орла!
Нащо ж тяжко котився чавунний
Гул нечуваної доби
І — під чвал степової фортуни —
Нещадимо гукало: добий!
Ні, не вірю. Не вірю.Не вірю.
Буде. Буде. І будемо ми
Дратувати залізом звіря,
Руйнувати логово тьми.
Ще почуємо подих просторів —
Чорноморського вітру гуд,
Ще глибоким плугом історії
Перейде наш Останній труд.
Бо незбагнено-темен і димен
Цей уперто-тривалий час,
Час залізний варягів і римлян,
Час сталевий вогня і меча!
1927