***

давно минула ніжна та пора,
коли співало серце солов'їну. 
давно уже не твОя й не своя...
і знову кличе в путь нова стежина.
як легко відірвала від душі 
того, хто полонив безсонні ночі,
хто піснею збудив осінні дні,
і думи всі украв мої дівочі.
у грудях все стиска тяжке ярмо...
ой, забери любов, її не треба!
вона уже вмирає... чи давно?
я - знову вільний вітер просто неба.
і може, винувата лише я...
і може, ми могли б все воскресити,
та вже пропало всяке вороття.
не треба, сокіл, нічого тужити...
бо знов душа співає і летить,
співає, хоч болить старе і нове!
вона же - юна. як вона горить...
її дурманить поле волошкОве,
її так вабить даль, чужі краї,
їй мрія нова знову стан тривожить!.. 
там пісню недосяжну солов'ї
ллють так, що те дівча тремтить - не може...
давно затих наш гай... а я - лечу.
тікаю в далі, сповнені надії.
там майбуття нема. та я й мовчу,
і не прошу похвал за свої дії.
забудь же, сокіл. виє темна ніч,
і в ній немає нашого нічого.
нехай нова душа летить настріч...
моя ж - чужа. та не журись від цього.
сповна мені воздасться  від небес
за танець на розпеченім вугіллі.
а ти забудь. і тихо помолись,
щоб я не загубилась на розділлі...