Цілувала я руки мамині
І до серця горнулась тихо.
Визирала земля з проталинок
Й сніг змітав з її долі лихо.
Руки в мами завжди потріскані,
Помережані й почорнілі.
Ближче серця вони й на відстані,
Трударі мої посивілі.
Де ж тепер ви, мої найніжніші?
Прожила і я вже піввіку.
Спочивають, нарешті, у ніші,
Адже мама заснула… навіки.