Я не знаю гарнішого краю, ніж ти, Україно!
Ти - колиска моя найрідніша, з самого дитинства.
Відчуваю твій біль я всім серцем в ці тяжкі години
І не можу спокійно дивитись на всі ці безчинства!
Де б не була я, Нене, душа моя завжди з тобою!
Не байдужа мені твоя доля і чорні страждання!
Не байдуже мені, що народ твій схопився за зброю,
Не байдужа мені ця війна на столичнім майдані!
Я не хочу, щоб кров’ю вмивалась земля українська,
Та щоб діти твої, мов ті вороги, бились, - не хочу!
Схаменися, народ український, прошу, схаменися,
Щоб по дітям загиблим не плакали матері очі!
Я не знаю милішого краю, ніж ти, Україно!
І я вірю, що Боже почує мої сподівання!
Я звертаюсь до нього, в молитвах, про світлі години,
Бо я вірю в найкраще! Я вірю в твоє процвітання...