Цей час людей,
мов жито, перевіяв –
сплива полова по живій воді…
Над заборолами прадавній Київ
у дикі очі дивиться орді.
Під золотими банями Софії
свята Оранта молиться за світ,
в якім добро,
і воля, і надія,
і навіть віра взяті у кредит.
Саме життя земля взяла за вимір…
Ревуть в Дніпрі пороги кам’яні…
І хрест,
який тримає Володимир,
мечем двосічним видався мені…