Безтурботно проходять хвилини,
Наче варта між зоряних брам.
Щось відверте ніяк не поглине,
Все жбурляє мій сон в тарарам.
Що завівся, ще й так розходився,
Заховав увесь світ в куряві.
Досить жваво, мов вітер пронісся,
То стогнав навкруги, то ревів.
І злякав зграю снів божевільних,
Полетіли, мов тьма горобців.
А свідомість – закутий невільник,
Все лічила в сум’ятті рубці.
Оніміли всі марення швидко,
Монохромність вдягли і журбу.
Закрутилися кадри нізвідки,
Біль несуть у шаленості бур.
Що вам треба від мене? Озвіться!
Жар душі, що безслідно погас?
Чи піймати думки, мов жар-птиці,
Що забрав невгамовний Пегас?
І, нарешті, провалля в безодню…
Де мандрівка, крізь простір і час,
Вже наблизила «завтра» й «сьогодні»
І майбутнє з теперішнім враз.
12:02, 16.03.2014 рік.
Зображення: http://moikompas.ru/compas/osoznannoesnovideni