Україно ж моя Неньо горе тобі стало
Як сини тобі відступники серце розірвали
Ти плекала їх проклятих, грудьми годувала
Було б краще ти їм долі і віку не дала
Вони неньо тебе рідну в час скрутний продали
За мідяки за пряники на голгофу впхали
А ти боса, напівсита тих синів зростила
Щоб вони орлами стали Матір захистили
Сини твої очманіли від братської крові
Вже забули як ходили вони босі й голі
Як носила Неня наша позичену сукню
Як страшились говорити при панах про муку
За що Діди воювали, все хочуть продати
Були діти козачата, тепер стратять Тата
Сиву мудрість Українську, на брагу міняти
Замість Кобзаря Тараса, пруть матрьошки в хату
Цурайтеся ж лихі діти, Нені свої мову
Ходіть в Панів під тинами, та не майте дому
А дерево без коріння не матиме плоду
На чужині в чужім краї, не знайти вам Роду!
Не плач Нене Україно, є ще, сини й дочки
Заштопають тобі серце, вишиють сорочку
Пам’ятають шлях чумацький, та дніпрові води,
Козаки нагострять шаблі за волю народу!