Усю нiч ридає, та благає ненька,
надриває сина милого серденько.
Як ти мiй прийомний, мiй коханий Криме,
мати покидаєшь у тяжку годину.
Криме, милий сину, говорила мати,
вороги зiбрались мене поховати.
Вони цiлим скопом в Киiвi у Радi,
шматують народ мiй, сами безпоряднi.
Я тебе, як сина, повсяк день кохала,
пiснi колисковi ввечорi спiвала.
Мала серце щире, але там бажали,
щоб зi мною мовой, тiльки, розмовляв ти.
Ой ти мамо, мамо, серце жаллю криє.
Тебе, моя мамо - назавжди покину.
Да ти мене мамо так, нiби пестила,
але дiточок своїх ти - не захистила.
Своїми синами захищав я Київ,
а ти їх камiнням, та вогнем побила.
До синiв Вiтчизна ставилась жорстоко,
Беркутiв розп*яли, викололи око.
На колiна ставили, брудом поливали,
а вони команди твої виполняли.
Синiв зла, ненавистi, ти ростила,
що мрiють вбивати, тiх хто живе з ними,
Но не так говорить, думає iнакше.
До влади охочи, робити - ледащи.
Нашим кримським дiтям треба небо синє
я пiшов до дому, у рiдну Россiю.
Ненько, моя ненько, я тебе кохаю,
проклятий, той буде, хто тебе вбиває.
Хто тебе руйнує жорстокicтю злою,
продає на захiд усю вроду твою.
Сiє ворожнечу, та заводить смути,
вiк вiн доживає в своїй злобi лютiй.
Схаменись народе, проганяйте звiря,
ненависне кодло руйнує Вкраiну.