Чорноброве моє кохання!
Чорнооке моє зітхання!
Над-прозорі мої зізнання
віршові...
Зацілує мене до загину
Муза моя, – не знаю:
нестримний
цей потік, і щомиті линуть
До тебе пісні хвильові...
Хочеш, Сонце зійде – опівночі?
Хочеш, Місяць тебе залоскоче,
заквітчає
Зорь сріблястою рутою – очі
твої, мій омріяний? –
Хочеш? –
Тільки б постать твою побачити,
В надвечір’ї – кожне слово-рух-погляд тлумачити
солодко-болісно...
І шукати тебе до світанку
Уві сні, і нести щоранку
біле полум’я – проліски
У долонях опалених...
Чорноброве моє кохання!
Чорнооке моє зітхання! –
Я тебе – до нестями,
до болю,
до співу,
без пам’яті.
Квітень 2013