Молю годинку,
Молю хвилинку,
Влий в життя моє
З срібел росинку.
Я ж бо в тих росах
Ключик дістану,
Я ж бо в тих росах,
Вагоміть стану.
Чуєте, роси,
Я поспішаю,
В моєму гаї
Осінь шугає.
Я йду стернею,
Боляче в ноги.
А думи, думи
Летять в дороги.
Летять й рояться,
В спеку чи в стужу,
Бо ж серцем прагну
Служити люду.
В думках сил море,
Жить з ними легше,
Вже мліють ноги,
Кладь важко нести.
Знайду джерельце,
Нап’юсь водиці
Кланяюсь в полі,
Кожній криниці.
В глибині серця
Вбоге дитинство,
Завжди в роботі
Стійкому поті.
В злигодень ласку
Мати дарила,
Супу пісного
Горня варила.
Поле для мене -
Райські палати,
Те поле мати
Вчила кохати.
А що пшениця,
Що вже й казати,
За неї варто
Серце віддати.
Так у щоднину
Полем пройдуся,
Скронь сивиною
Росам клонюся.
В них я вбачаю
Життєві ранки,
В них променяться
Людські світанки.
Ношу вагому
Я не залишу,
Її нестиму -
В негоди й тишу.
Чуєте роси,
Я поспішаю,
Втома не страшить,
Цілі зближає.
Хоч й намозолю
Струджені руки,
Зате садами
Ходитимуть внуки.