Усі прекрасно знають систему України,
Як не крути, все одно податки платити потрібно,
Казку розповім, яка стосується людей країни,
І що робити, щоб працювало в нас усе стабільно.
Жив у царстві Безподатківське один чиновник,
Сам спитаєте чому? Зараз все вам поясню,
Він своєвілля та розрухи навічний мандрівник,
Бо, як сказати, підклав робітникам своїм «свиню».
Повідую усе вам з самого початку,
А саме звідти, де він був іще в достатку,
Коли усі йому ще підчинялися,
І навіть двері перед ним самі відчинялися.
Він був дуже жадібний і пихатий чоловік,
Не хотів ні з ким своє майно ділити,
Тож покинув сім’ю і з грошима утік.
Він вирішив жити окремо і щоб служили йому всі,
Відстроїв собі великий замок і працівників знайшов,
Вони не сиділи на місці, завжди повинні бути в русі,
А він сидів лиш слідкував, щоб ніхто нікуди не пішов.
Тільки у його руках була вся влада,
Під його керівництвом знаходилася і громада,
Усі школи, театри, бізнес і таке подібне,
І це для його підлеглих горе подвійне.
Зарплатню платив він маленьку,
Та й ще собі забирав до кошельку,
А основне, він же не платив податків!
Які ж у бюджетних установ достатки?
Як кіт у маслі він катався,
Не знав куди себе подіть,
І для робітників він не старався,
Тільки й міг, що в замку своєму сидіть.
А всі страждали, не знали як жити,
І не переставали вони тужити,
«Головному» нічого не могли зробити,
Та й не було йм куди втекти.
А сусідами його були Конституція, Кодекс і Закон,
Як дізналася Конституція, що твориться в цьому Царстві,
З візитом приїхала подивитися на його трон,
І якось навести порядки у його господарстві.
Слідом за нею Закон і Кодекс прибули,
І очам своїм і вухам повірити не могли!
Люди працюють рук не покладаючи,
А чиновник сидить, книжку читаючи.
«Безподатківець» не помітив, що хтось з’явився,
І не розумів, в яких проблемах опинився,
Конституція вибухнула просто від злості,
І крикнула, що це ти робиш за пакості?!
Кодекс і Закон їі цілком підтримали,
І Конституцію лишень стримали,
Тут володар Царства піднявся,
Дуже він чомусь гостей злякався.
Побачив їх, згадав, що податків не платив,
І податкову систему ніяку не створив,
Людей ображав, ледве не під замком тримав,
Після цього без пам’яті наповал упав.
Його рятували усі, і нарешті він очі відкрив,
Всі були раді, і думали, що чиновник зміниться,
Поверне ім те, чим їх за життя обділив,
І не думали, що він тікати одразу кинеться.
Його зловили представники податкової служби,
Нехай знає неплатник податку, що не буде дружби,
Він плакати почав, казав що Закон про податки введе,
І своєчасно гроші до Бюджету віддавати буде.
Та йому не повірили, бо це не перший раз,
Тому у служби на арешт в руках був указ,
Хотіли забрати його тюрму та передумали,
Людей забрали і новий маєток створити придумали.
Так чиновник залишився сам…
Зрозуміли, що хотіла донести я вам?
Без податків не буде держави і порядку,
Будуть податки, буде в нас усе впорядку!
Тому платіть податки до Бюджету,
Візьміть над собою естафету,
Бюджетна казна поповняється,
А країна поступово розвивається!