Життя моє, мов птаха літ
Стрімкий і невгомонний.
Воно, мов казка без кінця,
Пригод нежданих повне.
Неначе чайку в бурю-шторм
Кидала мене доля.
То здійме, раптом, до небес,
То в прірву кине знову.
Пригадую, як був малим
І босим пас корівку.
Настав важкий, голодний рік-
Покинув я домівку.
Сім’я велика, трудова,
Як рідна мати сина
До повноліття день у день
І вчила, і ростила.
Велику радість в тій сім’ї
Відчув у праці й дружбі,
Характер згодом гартував
В складній солдатській службі.
Не обігріла ще теплом
Домівка, наче мати,
Заграли сурми на зорі-
В дорогу вирушати.
Дороги, звісно те, які
Війна кругом стелила,
У кого брала всю сім’ю,
У кого тільки сина.
Пройшов до Ельби і вернув
Назад, на Батьківщину.
Де був ти безвісти роки???
Кажи, розказуй, сину!
Присів і тихо розповів,
Де йшли солдатські ноги,
Яку в роки оті пройшов
Війни важкі дороги.
І знову в праці я відчув
Свою орлину силу,
Понині день у день в труді
Я славлю Батьківщину!