Ще тільки чуть світа,
Ще роси не опали,
Як матінка будить:
- Вставай-но! Зоря!
На вигоні он вже
Череду зібрали,
У поле рушати.
Мерщій, бо пора!
Збирав я до гурту
Корівок неслушних
І з ними у поле
Рушав за село.
Там пас – випасав
Я худобу сусідську.
(Своєї ж корівки
В сім’ї не було).
Роки за роками
У полі широкім
Я сонце стрічав
І у ніч проводжав.
У спеку чи зливу,
В ненастну годину,
А все ж худобину
Гледів – доглядав.
Плата? Яка там? -
Хліба шматочок
Беріг у торбині
Для мами й сестри.
Щоб ввечері, пізно,
Як верну додому
Заробіток свій денний
Сім’ї принести.
Усе пам’ятаю:
Як бігав стернею,
Колосся в торбину
З ряднини збирав.
І колос той житній
Палкою любов’ю
З самого дитинства
Повік покохав.
А згодом і сам –
Борозною за плугом
В степу парокінну
Упряжку водив.
Орав, косив, сіяв
І завжди я мріяв,
Щоб колос дорідний
На ниві родив.