Ой, як бідкалася жінка,
Мов та горлиця-вдова,
Полюбила чоловіка,
А він любить…первака.
І яка нечиста сила
На такеє підвела,
Що п’янюзі-волоцюзі
Своє серце віддала.
Заломила працьовиті
Ганна рученьки свої,
Чом ти, Грицю, не сказився,
Як женився на мені?
Я ж без тебе, волоцюго,
В праці, он куди б пішла.
Не соромилась громади,
В шані, почесті була.