Всі літа пролітали невпинно,
І сіяли мов зорі вгорі.
І співала душа журавлинно
По тій юній далекій зорі.
Серебрія була ніби спалах,
Спогад в серці про неї майнув.
Он Марія, і Зіна, і Галя,
Та іще хтось із ланки прибув.
Усі юні і щирі, й щасливі,
Калиново квітують уста.
Де ж тепер ви, дівчата вродливі?
Кличу вас через довгі літа!
Всі дорослі, напевно, і діти
Вас повторюють в кращій добі,
І дарують барвисті Вам квіти
І щасливій радіють судьбі.