Дві долі разом
Я тобі усміхалась, а щоки горіли,
Ти на мене дивився і ми зрозуміли,
Що довго на небі зорі сходились,
Щоб ми покохались, щоб ми полюбились.
Приспів: І я зрозуміла, що то за причина,
Так серце щеміло, бо ти мій мужчина,
Бо ти мій жаданий, коханий , мій любий,
Так солодко цілуєш мене ти у губи.
Тепер я у серця питаю й питаю,
За що любі очі кохаю й кохаю,
За що коротаю з тобою я нічки,
Під місяцем ясним на березі річки.
Я знала, що рано чи пізно вооче,
Від погляду твого згоратимуть очі,
Прийдеш ти до мене з забутих тих мрій,
І губи шептатимуть - коханий ти мій.
Світанок розтанув , втопився у сонці,
Виростало кохання в чужій десь сторонці,
Тепло твоїх рук відчуваю в долоні,
І серце моє у твоєму полоні.
Бродимо разом у літа краєчку,
І голови сиві ховаємо в гречку,
І років багаж із плеча десь упав,
І колір веселки більш виразним став.
Вічно будемо любитись , кохати,
Цю жагу кохання вже не відібрати,
Воскреслу надію у серці зігрієм,
Минулого сльози по вітру розвієм.
Нам в душі забуяла пізня весна,
Фортуна нам дала два в руки весла,
До заходу сонця ми в човні попливли,
Нас дві долі назавжди докупи звели.
Автор: Н.П.Рубан.