Я не ріс на грядочці тюльпаном,
Не гортав калиновий цвіт,
Я шматочка хліба був жаден,
Котрий в їжі в завтра беріг.
Все ж дитинство своє не шельмую,
Що в горі великому ріс,
Я так його високо ціную,
В ньому сьогодень я ніс.
Може хтось з мого часу кепкує,
Що тоді… мов, в цей час вдивись.
Та хай кожен завжди пам’ятає,
Моя юнь – то сучасна вись.
Я радію найбільше сьогодню,
Все цвітом же нашим повнить,
З перевтоми старіти не вмію,
Юнь моя в здобутках дзвенить.
І не диво, що клонить вже в старість,
Ранкову ж несу ще сіву,
В ній найбільша для мене є радість,
Хоч розквіт я сам в сивину.