Такий казковий першоцвіт
Красує дивом, дивний світ,
Та квіткову зірну вільність
Плямить нечисть і негідність.
Те буває й серед люду,
Квітка гине в гущі бруду,
Чорне горе жінка має,
Котру доля та спіткає.
Сохне, в’яне, як билина,
На руках мала дитина,
Журить серцем, нудить світом,
Прощаючись з весноцвітом.
Життя чаєчкою скигле,
Розпинає сизі крила,
В полинь-зіллі умліває,
Долю слізьми умиває.
Не голубкою воркує,
По-під тинями ночує,
Першу зустріч проклинає,
Лиш дитя життя єднає.
Зорі в небі і ті бачуть
Як із жаху діти плачуть,
Скалки з вікон дзеленчать,
В котрі камені летять.
Гніву в серці меж немає,
Коли виродок плямує
Все що навколо квітує
Й те що квітами віщує.
Спостережень нам не треба!
Всіх п’янюг брать за чуприну,
Не плямить же ясну днину!