(перевод с укр.)
Иду свой путь – по вымершей пустыне,
Где жизни нет и заметется след.
За горизонтом памяти остынет
Далеких окон, согревавший свет.
Бреду я никуда из ниоткуда.
А все ж надеюсь, верю я тому:
Там, где гнездятся стадные иуды –
Найдется место брату моему.
Увидеть бы, всего одним лишь оком –
Найти хоть каплю света впереди.
Змеится путь, весь тусклый и глубокий –
Хоть сокрушайся, хоть с ума сходи.
Уже не я, а искры половина
Горит во мне. Лишь ею и живу.
Мне прожигает душу Украина –
Та, за которой взгляд напрасно рву.
Там, где-то далеко за миражами –
Сквозь синий лед – засветится она.
Моей тоской, молитвой и слезами –
Печально-радостна и радостно-грустна.
Так дай же мне – дойти и не дотлеть,
Дойти – и не дотлеть на той страде.
Позволь мне, путь вечерний, одолеть,
Упасть зерном в родимой борозде.
___________________________________
Василь Стус
Верстаю шлях - по вимерлій пустелі,
де мертвому мені нема життя,
за обріями спогаду - оселі
ті, до котрих немає вороття.
А все ж - бреду, з нізвідки до нікуди,
а все ще сподіваюся, що там,
де кубляться згвалтовані іуди,
мале є місце і моїм братам.
Побачити б хоч назирці, впівока
і закропити спраглий погляд свій.
Зміїться путь - вся тьмяна, вся глибока,
і хоч сказися, хоч збожеволій.
Бо вже не я - лише жива жарина
горить в мені. Лиш нею я живу.
То пропікає душу Україна -
та, за котрою погляд марно рву.
Та є вона - за міражів товщею,
там, крізь синь-кригу світиться вона -
моєю тугою, моєю маячнею
сумно-весела, весело-сумна.
Тож дай мені - дійти і не зотліти,
дійти - і не зотліти - дай мені!
Дозволь мені, мій вечоровий світе,
упасти зерням в рідній борозні.