Не стримуюсь – хрестаюся
І каюсь, каюсь, каюся,
Молитвою рятуючись
Від вранішніх спекот.
Як квітка розвиваюся,
Для пилу розкриваюся,
У мороці плутаючись…:
«Благаю, час, спинись!
З тілесною спекотою,
Пісчаною самотою,
Дорослою безумністю
Руйную всі зв’язки».
Я кроками лишаючись
У лагідних квітках,
Всі погляди загублюю
У сонячних гілках.
Зорю чекаю, щоб у Бога
Навчитись бачити себе.