киновариация
Ивану Миколайчуку – вечному
Предлагает баба на базаре:
— Возьмите аиста.
Не продаю – отдаю.
Я стара, да и хата сгорела.
Мы знать хотим, что знает только Бог,
И вновь идёт дорогой неизведанной...
Стоишь, Иван, на рубеже эпох
Ты – белой птицей с чёрною отметиной.
Кружится аист. Лепет лип летит
За окоём, назад взглянуть не смея.
А наша доля чёрной птицей спит,
В чужом гнезде высиживая змея.
Страдай, корись, рассветное село!
Подмена не видна в небесной сини,
И ящиком Пандоры зацвело
И зашипело небо Украины.
«Иду на вы», — сказал великий князь.
«Иду на ты», — выходит брат на брата.
А птица-мать с гнезда не поднялась -
Раздавлена, распластана, распята.
Закат молчит. Нет слов и у зари.
Безмолвны мы, безгубы, и в насмешку, –
Мы предали, как горе-звонари,
Свою судьбу, свою скупую метку.
За каждой гранью есть добро и зло,
Но – жизнь одна – в гнезде души и тела,
Где белой птицы светится крыло,
Где живы мы, где хата не сгорела.
Перевод с украинского
Дмитро Кремiнь
Чорний птах із чорною міткою
кіноваріація
Іванові Миколайчуку – вічному
Жінка пропонує на базарі:
— Візьміть лелеку.
Не продаю – віддаю.
Я стара, й хата моя згоріла...
Людина хоче знати те, що й Бог.
А я, людина, Господа оплакую...
Іване вічний, на межі епох
Ти – білий птах із чорною ознакою.
Летить лелека, лепет лип летить
Удалину, мов заповітна мрія...
А наша доля, чорна птаха, спить,
В гнізді лелечім висидівши змія.
Карайсь і мучся, світове село!
Лелека бідний не спізнав підміни.
І скринькою Пандори заревло
Та засичало небо України.
„Іду на ви", – казав великий князь.
„Іду на ти!" – волає брат до брата.
І ти, лелеча мамо, не знялась
На крила, до гнізда свого прип'ята.
І звіт безгукий – що там дзиґарі?
Безгукі ми, безгубі, чорний світку...
Змінили, мов стражденні Звонарі,
Свою судьбу, свою жалобну мітку.
Та як би там, потойбік, не було,
Життя одне, в гнізді душі і тіла,
Де біла птаха впала на крило,
Де ми ще ми, де хата не згоріла...