Дафінка Станева
ВАПЦАРОВУ
Тобі розп’яття випала стежина,
тобі судились муки чималі!
Це ти, пиринських гір і Банско сине,
нам нагадав про віру на землі.
Не знав угаву, не шукав спасіння,
себе на білу Весну ти прирік.
Прагматики нечистого сумління
бруднять твій вірш і твій високий лик.
Твоє розп’ятя сяє – і здається,
ти темний світ вертаєш до джерел.
Над горами твій вірш врочистий в’ється,
Летить твій дух, як пиринський орел.
Земля у нас від Странджу до Пирина
з молінням до Аллаха засина.
Скорботних матерів прокляття лине,
страхи їх покрива міцна стіна.
Не знає шани наша предківщина,
продаємо Вітчизну на шматки.
А діти покидають батьківщину,
від мрій своїх відмовившись палких.
У світі, де ненависть тисне душу,
твій вірш мене підтримує лишень –
пшеничне зерня зберегти я мушу
твоєї віри у прийдешній день.
(переклад з болгарської – Любов Цай)
http://www.stihi.ru/2014/02/13/9173