У когось очі випромінюють блакить,
Замріяність і чистоту-кришталь.
Твої – живі, незрозумілі, думки не вловить.
Навік запам’ятаю погляд той у даль.
Тоді я вперше роздивилася удень
Його таємний колорит.
Прозорим сонцем з синіх стель
Виблискував холодний малахіт.
Приваблювала і відштовхувала крига,
Осмислення безмежності і волі.
В них задивилась, ніби увійшла,
Я вперше розгубилась, ніби потонула.