***

Вона паркує авто і здійснює платежі
Карткою. Позіхає. Йде на роботу, ніби
Ніде більше сховатися. Їсть. Боїться ножів.
А той, хто живе із нею, давно живе на межі
Між її добротою й легкозаймистим гнівом.
Вона не вживає лайки і лайкає лиш котів.
Ховає свої думки від зайвих ранкових вражень.
А той, хто любить її, лякається й поготів
Того, що в її очах може здатися справжнім.
Вона смілива, як пес, і ніжна, як пух з тополі.
Каже, що треба діяти з холодною головою,
Пише в форматі ворд, наче працює в полі,
І може з трудоголічного вийти запою
Тільки одним: Господи, на все Твоя воля.
Яка імовірність того, що врешті якихось решт
Вона спроможеться вирватися зі світу?
Що всі борги буде віддано, навіть рештки
Простяться? (Бо все, що ти задарма береш,
Віддай так само - і мовчки зникай ізвідти).
Яка імовірність того, що світ відпустить з тенет
Спокушену теплим поглядом і надто міцною кавою?
...Я знаю її, здається, лише через інтернет,
Але коли вона часом лишає мене,
Я бачу сни особливо яскраво.